Розвиток критичного мислення учнів на уроках зарубіжної літератури

I. Вступ

Література - це перша колиска емоцій і мрій, котра може стати мудрою вихователькою Ваших учнів. Перед сучасною освітою стоїть безліч завдань, які передбачають не просто забезпечення учнів якісними знаннями, а й формування компетентної особистості, здатної до адекватної оцінки оточуючих подій, спроможної творчо вирішувати поставлені перед нею завдання, а головне - не стати знівельованою особистістю у вирі асоціативних проявів суспільства. Безперечно, життя додає нових штрихів до сьогоднішніх ідеалів: ми знаходимося в постійному політичному круговерті, підпадаємо під вплив і релігії, і нових культурних утворень... Як в такому безмежному світі залишитися особистістю з чіткими моральними переконаннями, гідним патріотом, мати незаангажоване бачення подій, які оточують? Мабуть, одним з найвпливовішим та культурним осередком є навчальний заклад, який залишається державою в державі, виконує свою місію і надає ґрунт для задоволення освітніх та моральних потреб учня.
    Можна з впевненістю сказати, що саме в літературі комплексно і систематично можна вирішувати завдання, які є актуальними і нагальними в умовах сьогодення. Створити осередок творчості та пошуку на уроці - ось головна мета, яка стоїть на першому місці. Щоб мати творчого учня - треба навчитися творчо працювати! Поштовх до освоєння учнями нових істин можливий лише на засадах партнерства та нових підходів. Саме тому основною проблемною темою в контексті викладання зарубіжної літератури в 8-11 класах є: «Використання технологій критичного мислення як засобу створення творчого мікроклімату на уроці зарубіжної літератури».
     Актуальність розкриття визначеної проблеми полягає в завданні педагога - змінити практику своєї роботи, щоб сприяти активному навчанню учнів і розвитку в них активного мислення, адже в ідеалі ми прагнемо, щоб учні не просто запам'ятовували навчальний матеріал, а запитували, досліджували, творили, вирішували, інтерпретували та дебатували за змістом. Саме таке навчання й буде вважатися якісним сьогодні. Здатність до співпраці є найважливішою умовою критичного мислення, оскільки вона підтримує діалог, спільну мету і взаємне вивчення цінностей.
      Література, впливаючи на формування і розвиток особистості, розкриває бачення світу і допомагає зрозуміти свою позицію відносно почутого чи побаченого.
     В рамках уроків із зарубіжної літератури, побудованих на засадах критичного мислення, вирішується завдання сучасного підходу до навчання та виховання ліцеїстів. Навчити дітей мислити критично - означає правильно поставити запитання, направити їх увагу в правильне русло, вчити самостійно робити висновки та знаходити рішення. Виникає необхідність у вихованні у ліцеїстів внутрішньої потреби передавати власне бачення світу, мати особисту позицію. Сучасні учні з цікавістю виконують ті види навчальної діяльності, які дають їм матеріал для роздумів, можливість виявляти ініціативу та самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості та творчості. Протягом уроків літератури відшукуються здібності у дітей, розвиваються  найменші прояви їхнього таланту.
     Критичне мислення як світоглядна категорія є об'єктом дослідження. Обрання предмету дослідження пов'язане з інноваційними змінами у змісті освіти. Тому використання методів та прийомів технології критичного мислення на уроках зарубіжної літератури стало предметом дослідження.

       В межах уроку є багато можливостей не просто надати учням можливість освоїти нові горизонти предмету, а й вступити з отриманою інформацією в безпосередній контакт, вільно демонструвати свої ідеї та оперувати отриманими знаннями в подальшому житті. Бути переконливими та впевненими в дискусії на будь - яку тему, мати власну оцінку на будь - яку подію, підкріплену реальними аргументами, формувати не лише читацьку активність, а й світоглядне переконання.

II. Теоретичне обґрунтування

2.1. Формування критичного мислення в зарубіжній та вітчизняній педагогіці.

    Проблема формування критичного мислення розкривалася багатьма вітчизняними та зарубіжними педагогами. Відповідно до думки відомого фахівця з цієї проблеми М.Лімпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження», оскільки воно а) засновується на критеріях, б) є таким, що самокоректується, в) пливе до контексту. До шести ключових елементів критичного мислення відносяться:

• Уміння мислити, яке передбачає володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на практиці  ефективну методологію опрацювання інформації.
• Відповідальність передбачає, що людина, звертаючись до інших, усвідомлює обов'язок надавати слухачам чи читачам доводи та приклади відповідно до прийнятих стандартів. Або, якщо ці стандарти її не влаштовують, піддавати їх сумніву за допомогою переконливої аргументації. Вона готова до того, що надані доводи будуть предметом розгляду фахівців у цій галузі й їхні судження треба буде врахувати у подальшому.
• Формулювання самостійних суджень як продукт критичного мислення означає, що воно спрямоване на творчу мовленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на жорстких алгоритмах і стереотипах. Творчий підхід є необхідним  у ситуаціях порівняння різних суджень і визначення альтернатив на основі врахування пріоритетів, чинників, що обумовлюють істинність та вірогідність інформації в цілому й висловлених суджень зокрема.
• Дуже важливими є критерії, до яких апелює, на які спирається критичне мислення. Критерії - це положення, які бере до уваги критично мисляча людина, оцінюючи ідеї у процесі їх аналізу чи критики. М.Ліпман вважає такими критеріями, наприклад, стандарти, закони, правила, регламенти, керівництва, інструкції, приписи поведінки, вимоги, умови, обстеження, норми, принципи, передбачення, ідеали, мету, наміри, результати перевірки, експериментальні дані тощо. Так, дослідження учнів проведене т у рамках певного предмета має відображати або враховувати головні поняття та методи  в цій науці або кількох суміжних . Критично мисляча людина має ясно уявляти структуру власної аргументації. А її міркування, суттєві для конкретного дослідження, мають бути доступними для аудиторії. Проте критерії не можуть  бути абсолютизованими, у процесі критичного мислення вони піддаються сумніву, зміні або навіть заміні на інші.
• Самокорекція потребує, щоб людина використовувала критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращення. Мисляча людина постійно піддає власні мовленнєві процеси рефлексії, використовуючи при цьому суттєві критерії та процедурні норми.
• Використання загальних критеріїв не виключає уваги та чуйності до контексту. Адже загальні критерії мають обов'язково перевірятися на відповідність і на можливість зміни у кожному конкретному випадку. Критично мисляча людина розуміє критерії у зв'язку із контекстом їх використання та допускає інші альтернативи, що відповідають ситуації.
• Усе зазначене потребує врахування ще й того, що критичне мислення завжди діалогічне, тобто передбачає дискусії, зокрема між тими, хто навчається, в яких висуваються критерії, ідентифікуються й обговорюються контексти, а мовленнєвий процес в цілому піддається оцінюванню.

   "Критичне мислення - явище багаторівневе та варіативне, бо в ньому відображаються морально-етичні наставляння, соціально-політичні риси, оцінний досвід, ціннісні орієнтири, знання людини, способи розумових і практичних дій. Воно актуалізується у різних ситуаціях і стосовно різних об'єктів, а тому недоцільно закріпити тільки за певною навчальною дисципліною завдання формування критичного мислення"(Методичний посібник "Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід" О.Пометун та Л.Пироженко)

2.2. Формування критичного мислення на уроках літератури

      Література, встановлюючи контакт учнів з минулими епохами та сучасним світом, забезпечує умови для успішної соціалізації. Досвід героїв, з котрими учням доводиться зустрічатися в процесі вивчення літератури, формує особистісну позицію дітей, дозволяє робити оцінку вчинкам.

   

   Засобами критичного мислення формується здатність і готовність людини аналізувати отриману інформацію, перевіряти і переосмислювати її, самостійно встановлювати істину, приймати рішення і аргументовано захищати свою позицію. Вкрай необхідним стає уміння мислити гнучко, динамічно, адаптувати своє мислення до мислення інших людей, бути толерантним і сприйнятливим.

     Метою сучасного уроку стає вже не нагромадження знань, а пошукова діяльність, спрямована на формування умінь та навичок щодо орієнтації в інформаційному просторі. Нового звучання набуває не стільки констатація проблеми, скільки доцільність та шляхи її розв'язання. А відтак нового акценту заслуговує співпраця на уроці вчителя і учня, що будують свою навчальну - пізнавальну роботу навколо художнього твору, інформації про нього, його творця і т.д. Саме тому в полі зору педагога - словесника мусить лишитися вирішення проблеми, як допомогти дитині осягнути перш за все саму себе, відчути радість від свого розуму, емоцій, своєї неповторності, а відтак відповідні відчуття, що дають спілкування зі словесними шедеврами. Вдається реалізувати такі завдання лишень на уроках співтворчості, побудованих на абсолютно паритетних умовах, де вчитель і учень як рівний з рівним намагаються осягнути у спільній праці вершини прекрасного, де головне місце в роботі надається учневі, що знаходиться під враженням від спілкування з текстом. На учителя покладаються організаторські функції: як скерувати роботу, у яке русло направити думки, що необхідно для розуміння, неможливо пропустити і т.д.

        На думку ряду науковців (Л. Мірошниченко, Ю. Султанов, О. Куцевол, Щ.Ісаєва, А. Вітренко) та вчителів - практиків (Л. Чередник, О. Каєнко, І. Гаврик), особливо цінним є те, що на уроці зарубіжної літератури не просто відбувається знайомство з новим художнім твором, а здійснюється поліфонічне спілкування: письменник - учитель учень. Долаючи простір і час, до сьогоднішніх читачів доходять думки й почуття найсвітліших умів людства. Щоб були вони адекватно сприйняті, учитель, за словами методиста Р.Ф. Брандесова, має виконувати функції своєрідного «транслятора» - підсилювача художніх емоцій літературного твору, «налагоджувача» невидимого зв'язку між досвідом поколінь.

       Саме тому основною проблемою лишається перенагромадження вчителями уроку інноваційними технологіями без розумного поєднання власної системи з новими технологіями, або ж ми ігноруємо інноваційну діяльність, віддаючи перевагу традиційним методам.

     Якісна освіта розглядається нині як один з чинників високої якості життя. Соціальне - економічне і культурне зростання держави буде тоді, коли у нас буде якісна освіта. Старше покоління учителів може пригадати вивчення якості знань, що проводилося Міністерством освіти та Інститутом педагогіки, однак якість освіти - поняття ширше, куди якість знань входить як окремий складник. У якість літературної освіти як окремого складника загальної якості освіти входить і рівень знань, і вміння застосовувати їх на практиці, й вихованість засобами мистецтва слова, моральне становлення особистості під впливом художньої літератури, національна гідність і гордість, повага до інших народів; вироблення вмінь розв'язувати життєві проблеми. «Учителю, не виховай раба», - так радив відомий український методист Б.І. Степанишин. Засобами художнього слова маємо виховати сильний, вольовий характер. Особистість, яка може достойно жити й працювати в демократичному суспільстві, якій чуже почуття меншовартості, особистість з високими патріотичними почуттями, яка ніколи не зрадить національні інтереси держави і зможе представляти її на різних рівнях. Ще у свій час Іван Багряний робив ставку на молодь. Щодо психологічної комфортності, то О.Леонтьєв, наприклад, стверджує, що особливе значення має створення на уроці позитивного мікроклімату, психологічного фону, який сприяє взаєморозумінню учителя й учнів, їхній співпраці, стимулює розвиток духовного потенціалу особистості.

      Державна політика в освітній галузі закріплена в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», розроблена програма втілення Концепції 12 - річної загальної середньої освіти, Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті.

        Визначальною рисою усіх програмних документів є орієнтація школи на особистість учня. «Освіта України» - це освіта для людини, її стверджень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблеми, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни (Концепція 12 - річної загальної середньої освіти. (Проект)//Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України; К.:2000. - №21. - С.11).

         Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті проголошує головною метою створення умов «для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України», формування поколінь, які «здатні навчатися впродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства» (Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті. (Проект). - К.:2001. - С.2.).

      Вище означені документи є програмними й для літературної освіти. Література як шкільний предмет усе більше стає носієм народної моралі, загальнолюдських і національних цінностей, засобами розвитку історичної пам'яті, формування творчої, критично мислячої особистості.

       Повноцінний розвиток творчих здібностей в учнів  можливий за умови формування мотивації творчості та цілеспрямованого педагогічного впливу на розвиток кожного з компонентів інструментальних літературно - творчих здібностей молодшого школяра. Першим і найбільш важливим етапом в роботі з розвитку літературно - творчих здібностей є розвиток емоційно - чуттєвої сфери. Через неї поступово відбувається формування емоційно - ціннісного ставлення школяра до світу як важливого компоненту літературно - творчих здібностей. Для його формування необхідним є стимулювання емоцій та почуттів шляхом впливу емоційно - чуттєвих чинників на учня. Талановитий майстер художнього слова К. Паустовський стверджував, що дітей та митців(художників, письменників) об'єднує особлива свіжість та емоційність сприйняття дійсності.

      В. О. Сухомлинський зауважував, що вплив чуттєвого сприйняття на духовне життя дитини визначається насамперед тим, що приховується за картиною, явищем, подією, які здивували і вразили її: чи то тільки зовнішня яскравість, чи глибокий внутрішній зміст, що ховається за зовнішньою яскравістю. Завдання вчителя полягає в тому, щоб сприйняття і пізнання ліцеїстом навколишнього світу було для нього справжньою діяльністю, щоб у цій діяльності проходило його багате емоційне життя. За таких умов можливий повноцінний розвиток емоційно - ціннісної сфери дитини з метою залучення її до творчої діяльності.

      Художньо - творча діяльність, за думкою багатьох мистецтвознавців та педагогів (Н.Й. Волошина, Н.Є. Миропольська, О.П. Рудницька) є синергетичним результатом споглядання і переживання. Чим багатший чуттєвий досвід дитини, чим глибші емоції і почуття, тим яскравіші образи виникають в її уяві, тим гострішою стає потреба відтворити власні переживання у словах.

Правильно організований чуттєвий контакт дитини з природою та художніми цінностями спрямовується не тільки на зовнішню форму об'єктів, а і на їх зміст. Емоційний контекст, що оточує естетичне споглядання, окрім духовної насолоди, сприяє зародженню подиву. При подиві нормальний процес  мислення ніби на мить переривається, завдячуючи своєрідній психологічній інверсії сприйняття. Так, сніг, особливо перший, сприймається дітьми з проявом почуття схвильованості, зачарованості красою. Це почуття подиву дуже важливе в процесі літературно - творчого становлення особистості, оскільки воно породжує натхнення та є поштовхом до розвитку творчого мислення.

       На споглядальному етапі роботи вчитель має зосередити свої зусилля на організації безпосереднього контакту учнів з проявами естетичного у світі , збагачувати їх уявлення чуттєво - образною інформацією, розширювати чуттєвий досвід, завдяки чому діти вчаться спостерігати і оцінювати світ. За словами В.О. Сухомлинського, для того, «...щоб заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, помічати численність відношення між речами, явищами».(9;341).

     Педагог, художник Б.М. Неменський підкреслює: «Переживанню, співпереживанню треба вчити, здатність цю від простого до складного треба формувати в процесі навчання»(4;24).

      Сучасні психологи відмічають, що сьогоднішня освіта вкрай раціоналізована, мало уваги звертається на виховання почуттів дитини, що призводить до розповсюдження в суспільстві професійно - компетентного, але бездуховного індивіда. (2;6).

  Таким чином, основна увага вчителя має бути направлена на психологію дитини, її внутрішній світ, її індивідуальність і запити. 

    Коли ми мислимо критично, те, що ми думаємо та як ми думаємо, завжди перебуває у фокусі нашої уваги, і коли ми помічаємо помилку чи бачимо інший і, можливо, кращий спосіб осмислення якогось завдання чи проблеми, ми зацікавлено його вивчаємо. Учні, які мислять критично, зазвичай навчаються з інтересом.